Туре́ччина (тур. Türkiye [ˈtyɾkije]), офіційна назва Туре́цька Респу́бліка (тур. Türkiye Cumhuriyeti [ˈtyɾkije d͡ʒumˈhuːɾijeti] ( прослухати)) — трансконтинентальна держава, розташована переважно в Азії. Східна Фракія, європейська частина Туреччини, відокремлена від Анатолії Мармуровим морем, Босфором і Дарданеллами (спільно відомі, як Турецькі/Чорноморські протоки). Стамбул, розташований одночасно в Європі та Азії, є найбільшим містом країни, Анкара — столицею. Туреччина на своєму північному заході межує з Грецією та Болгарією; на півночі омивається Чорним морем; на північному сході межує з Грузією; на сході — з Вірменією, азербайджанським ексклавом Нахічеван та Іраном; на південному сході — з Іраком та Сирією; на півдні омивається Середземним морем; і на заході — Егейським морем. Близько 70—80 відсотків громадян країни самоідентифікують себе, як турки, а курди є найбільшою національною меншиною, яка становить 15—20 відсотків населення країни.
Протягом історії регіон був населений різноманітними цивілізаціями, включно з анатолійськими народами, ассирійцями, греками, фракійцями, фригійцями, урартянами та вірменами. Еллінізація розпочалася ще в епоху Александра Македонського й продовжувалася у візантійську епоху. Сельджуки почали мігрувати на ці землі в XI столітті, а їх перемога над візантійцями в битві при Манцикерті 1071 року символізує заснування Туреччини. Конійський султанат Рум управляв Анатолією до монгольської навали у 1243 році, після чого той розпався на невеликі князівства, відомі як бейлики. Починаючи з кінця XIII століття османи почали об'єднання бейликів та завоювання Балкан. Після того, як Мехмед II завоював Константинополь у 1453 році, османська експансія продовжилася за Селіма I. Під час правління Сулеймана Пишного Османська імперія охопила більшу частину Південно-Східної Європи, Західної Азії та Північної Африки й стала світовою державою. Починаючи з кінця XVIII століття міць імперії зменшувалася з поступовою втратою територій та війнами. Прагнучи закріпити ослаблі соціальні та політичні основи імперії, Махмуд II на початку XIX століття розпочав період модернізації, впроваджуючи реформи у всіх сферах державного управління, включно з військовою та бюрократичною, разом з емансипацією всіх громадян.
Державний переворот 1913 року фактично поставив країну під контроль трьох Паш, які були значною мірою відповідальними за вступ Імперії до Першої світової війни в 1914 році. Під час Першої світової війни османський уряд здійснив геноциди проти своїх вірменських, ассирійських та грецьких громадян. Після того як османи та інші Центральні держави програли війну, конгломерація територій і народів, що складали Османську імперію, була розділена на кілька новоутворених держав. Війна за незалежність Туреччини, ініційована Мустафою Кемалем Ататюрком та його товаришами проти окупаційних союзних держав, призвела до скасування султанату 1 листопада 1922 року, заміни Севрського договору (1920) Лозаннським договором (1923), а також створення Турецької Республіки 29 жовтня 1923 року, першим президентом якої став Ататюрк. Ататюрк провів численні реформи, перетворивши республіку на більш західну.
Туреччина — член статуту ООН, ранній член НАТО, МВФ та Світового банку, а також член-засновник ОЕСР, ОБСЄ, ОЧЕС, ОІС та G20. Ставши одним із перших членів Ради Європи в 1950 році, Туреччина стала асоційованим членом ЄЕС у 1963 році, вступила до Митного союзу ЄС у 1995 році та розпочала переговори щодо приєднання до Європейського Союзу у 2005 році. 13 березня 2019 року Європейський Парламент закликав уряди ЄС припинити переговори про вступ Туреччини, які попри затримку з 2018 року, залишаються активними до 2020 року. Економіка Туреччини та дипломатичні ініціативи призвели до визнання її регіональною державою, тоді як її географічне місце надавало їй геополітичного та стратегічного значення протягом усієї історії.
Туреччина — світська, унітарна, раніше парламентська республіка, яка прийняла президентську систему правління після конституційного референдуму 2017 року; нова система набула чинності з президентськими виборами 2018 року. Чинна адміністрація Туреччини, яку очолює президент Реджеп Таїп Ердоган з ПСР, прийняла заходи щодо посилення впливу ісламу та підриву кемалістської політики й свободи преси.
